ЛАВР БЛАГОРОДНИЙ (бобкове дерево), Laurus nobіlіs L. (лат. назва рослини, можливо, пов’язана з кельтською: lauer — зелений; лат. nobіlіs, e — благородний, тому що лавровим вінком у стародавності вінчали героїв) — вічнозелене дводомне дерево або кущ родини лаврових (Lauraceae). Широко розповсюджений у країнах Середземномор’я, в Малій Азії, у субтропіках Західного Закавказзя. Культивують у Південному Криму як ефіроолійну, пряну і декоративну рослину, а також у Краснодарському краї Росії та Азербайджані.
Л.б. — дерево до 8–10 м завв., має густу пірамідальну крону. Кора бура, гладенька. Листки чергові, прості, короткочерешкові, шкірясті, ланцетні, цілокраї, загострені, зверху блискучі, з сильним специфічним запахом, пряним смаком, злегка гіркуватим. Квітки одностатеві, дрібні, білі, у 4–6 квіткових зонтикоподібних суцвіттях, розміщених по 1–3 у пазухах листків. Чоловічі квітки з 8–12 тичинками і нерозвиненою маточкою. Жіночі квітки з однією маточкою і 4 недорозвинутими тичинками. Плід — синьо-чорна однонасінна еліптична кістянка. Цвіте у квітні. Плоди дозрівають у жовтні–листопаді.
У медицині використовують листя Л.б. (Folia Lauri) та зрілі плоди (Fructus Lauri). Листя збирають у зимовий період (листопад–лютий). Зрізають ножицями або секаторами тоненькі олистяні гілочки, сушать під укриттям на свіжому повітрі або в добре провітрюваних приміщеннях. Сушіння триває 5–10 днів. Листя зберігає природний зелений колір. Зберігають лаврове листя у щільно закупорених банках, оскільки їх запах нерідко спричинює головний біль. Плоди збирають у жовтні–листопаді. Плоди, попередньо зав’ялені на сонці, сушать у плодоовочесушарнях при температурі не вище 40 °С. Сухі плоди мають ароматний запах і пряно-гіркий смак.
Листя Л.б. містить етерну олію — 0,5–4,5%; вуглеводи і споріднені сполуки: 3-октулозу, D-глюко-L-гліцеро-3-октулозу; катехіни — 1,62–2,54%; флавоноїди: рутин, кемпферол, кверцетин, антоціани; сесквітерпенові лактони; лігнани: шизандразид; алкалоїди. До складу етерної олії входять мірцен, лімонен, α- і β-феландрен, терпінолен, α-терпінілацетат, α- і β-пінен, камфен, сабінен, ліналоол, карвон, евгенол, метилевгенол, ацетилевгенол, n-цимен, 1,8-цинеол, α-терпінеол, терпінен-4-ол, коричну кислоту та її етери; β-каріофілен, селінен, γ-кадинен, α-туйєн, Δ3-карен, борнеол.
Плоди Л.б. містять етерну (3,9–4,1%) і жирну (26,3–44,0%) олії. Окрім того, у плодах міститься мелісиловий спирт, фітостерини, смоли, крохмаль, слизи, цукри, дубильні й гіркі речовини. До складу етерної олії плодів входять α- і β-пінен, цинеол (до 50%), цитраль спирти, кетони, сесквітерпени: гермакран; фенольні сполуки; вищі жирні кислоти. Жирна олія складається із гліцеридів лауринової, олеїнової, пальмітинової та лінолевої кислот.
Галенові препарати з лаврового листя рекомендують вживати при діабеті (мають гіпоглікемічну дію), псоріазі та малярії. Настої сухого листя на олії застосовують при артритах, міозитах і невралгіях. Листя використовують як приправу до страв. Раніше з плодів Л.б. добували жирну олію (Oleum Laurі) для виготовлення так званої «бобкової мазі», яку використовували при ревматизмі, паралічах, простудних захворюваннях, корості, пухлинах. У домашніх умовах виготовляють мазь з лаврового листя і хвої ялівцю звичайного, яка має заспокійливу і знеболювальну дію і використовується при ревматичному і простудному болю і судомах.
У зелених насадженнях Криму лавр виконує естетичну, санітарну й гігієнічну функції, збагачує повітря БАР, здатний знезаражувати його від шкідливих мікроорганізмів. Експериментальними спостереженнями встановлено, що леткі речовини пригноблюють розвиток мікобактерій — збудників туберкульозу. Поєднання декоративних якостей з антимікробною активністю летких виділень робить Л.б. невід’ємною належністю зелених насаджень курортної зони Криму. Листя використовують як пряність. Застосовується у гомеопатії.
Лекарственные свойства сельскохозяйственных растений / Под ред. М.И. Борисова. — Минск, 1974; Муравьева Д.А. Тропические и субтропические лекарственные растения. — М., 1983; Растительные ресурсы России и сопредельных государств: Ч. 1 — Семейства Lycopodiaceae — Ephedraceae, Ч. 2 — Дополнения к 1–7 т. — СПб, 1996; Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения / Под ред. Г.П. Яковлева и К.Ф. Блиновой. — СПб, 2002.